Вплив моральних якостей вчителів на процес формування майбутніх громадян України

вкладаємо в це поняття, які ціннісні орієнтації повинні бути у

громадянина демократичного суспільства, чи може бути визначена парадигма

демократичних цінностей.

“Громадянське суспільство” – це сукупність неполітичних відносин,

що історично розвинулись в процесі діяльності людей. Громадянське

суспільство, як сферу приватних інтересів, не можна ототожнювати з

державою, яка захищає глобальні інтереси своїх членів. Громадянське

суспільство – багаторівнева система, що має свої сфери з певним

підпорядкуванням одних іншим. Головне тут – взаємини держави і

суспільства. Діалектика їх така: не держава зумовлює і визначає

громадянське суспільство, а навпаки. Якщо держава може бути демократичною,

тоталітарною чи монархічною, то громадянське суспільство не може мати

ніякої іншої форми функціонування, окрім демократичної. За більш

розвиненого громадянського суспільства більш демократична і сама

держава. В сучасних

-18-

умовах спостерігається тенденція віддавати пріоритет не державі, а

громадянину.№

Практична реалізація цінностей в житті відбувається з перетворенням

їх на норми, відтак мова може йти не про цінності, а про нормативно –

ціннісну систему, яка має свою ієрархію і характеризується найвищою

цінністю. Цінності мають справжній сенс лише тоді, коли вони є включеними

до такої системи.

Вибір цінностей є основним питанням при визначенні змісту виховання.

За правильної побудови процесу навчання, створюються умови для формування

соціальних установок та ціннісних орієнтацій, тобто для прямої реалізації

виховних завдань.

Беручи до уваги сучасну геополітичну та історичну ситуації в Європі,

актуальними є проблеми формування нових націй, держав, відродження

національних культур і мов, оновлення демократичних процесів, як у

державному, так і в загальноєвропейському масштабі.

Розвиток демократичної правової держави можливий лише за стабільного

громадянського суспільства, яке є основою будь-якого демократичного,

політичного режиму, що й було нами вище зазначено.

І навпаки, громадянське суспільство передбачає існування правової

держави, яка повинна захищати і забезпечувати права та інтереси своїх

громадян, згідно чинного законодавства.

До головних елементів громадянськості відноситься передусім,

моральна культура, яка ґрунтується на національних і загальнолюдських

цінностях та правова, що є суб’єктивною основою існування правової

держави.

Передумовами громадянського суспільства є ринкова

економіка

............................................................................

.............................................................

1. Словник соціологічних і політологічних термінів. – К., 1993. –

С. 22.

-19-

з різними формами власності, плюралізм політичних партій, вільна

особистість з розвиненим почуттям відповідальності. Саме вона виступає, як

вища цінність в структурі громадянської позиції, тобто системи соціальних

орієнтацій та установок, які характеризують людину, як громадянина

країни і суспільств. Вища цінність в ієрархії демократичних цінностей –

особистість її свободи і права.

“Формування демократичних цінностей – основа виховання громадянина

демократичного суспільства”.№ Серед цих цінностей пріоритетними повинні

бути ті, в основі яких закладена ідея ставлення до народу і залежності

від нього, до суспільства, держави, нації, а також

взаємозалежність загальнолюдського та національного.

На порозі ХХІ століття громадянська позиція особистості має

формуватися не тільки на основі національної культури, а й на більш широких

географічних перспективах, з урахуванням плюралізму, віросповідань

(конфесій), систем ідей та прагнення до універсалізації.

Аналіз світового педагогічного досвіду свідчить, що в багатьох країнах

зміст освіти реформується з метою навчання демократичним цінностям у школі.

В системах освіти формування демократичних цінностей здійснюється в процесі

виховної роботи, як через зміст освіти, так і через позакласну та

позашкільну діяльність. Діти опановують цінності, беручи участь у

повсякденному житті школи, громади, спільноти, причому школа виступає

як модель політичного, ідейного світу дорослих, наприклад, участь

школярів в житті школи (організація шкільного

самоврядування), що сприяє створенню демократичного клімату в

колективі.

………………………………………………………………………………………….

1. Чижевський Б.Г. Актуальні проблеми побудови системи виховання

в умовах державотворення // Педагогіка і психологія. – 1997.

- № 2. – С. 145.

-20-

Важливим є включення до змісту освіти таких аспектів, з допомогою

яких можуть бути сформовані поняття та ідеї демократії, ціннісні орієнтації

громадянина демократичного суспільства.

Важливим також є введення до змісту освіти вивчення окрім Основного

Закону України різних міжнародних документів з прав людини.

Освіта в контексті прав людини і формування культури мирного

співіснування є важливими складовими західної системи громадянського

виховання, яке розглядається, як складна динамічна система і містить в собі

також правовий та патріотичний аспекти.

Громадянська освіта та виховання тісно пов’язані з проблемою

соціалізації особистості, формуванням її, як незалежного, соціального

суб’єкту, знання та діяльність якого будуються на основі високої моралі,

власних культурних традиціях і який є водночас відкритим

для взаємодії в багато культурному середовищу. При цьому важливого значення

надається визначенню толерантної позиції і вихованню толерантної

особистості, про що далі буде йти мова.

Повертаючись до проблеми формування в учнівської молоді

комплексу громадянських якостей, на наш погляд педагогам є найбільш

доцільним зосередитися на процесі формування у школярів таких

громадянських якостей, як громадянська самосвідомість, почуття

громадянської гідності, обов’язку, відповідальності, громадянської мужності

та діловитості.

Громадянська самосвідомість – це розумове осягнення і внутрішнє

прийняття людиною того факту, що вона належить до певного державного

соціуму, саме ідентифікаційною стороною вона відрізняється від просто

громадянської свідомості, наявність якої означає лише знання особистістю

своєї громадянської приналежності і хоча згідно ст. 15 “Загальної

декларації прав людини”, та Законом “Про громадянство України”,

кожна

-21-

особа має право змінити своє громадянство,№ саме громадянська

самосвідомість психологічно утримує її від цього. Якщо сформувати у людини

чітко виражене усвідомлення своєї належності до певної держави – нації,

то вона буде свідомим громадянином та патріотом, в

противному разі пройдеться констатувати її манкуртизм і не

слід нашим педагогам про це забувати.

Почуття громадянської гідності – означає переживання громадянином

позитивного ставлення до самого себе і вимогу ним такого самого ставлення

з боку інших, з огляду на цінності своєї державі. Маючи цю

громадянську якість, особистість контролює свою поведінку – здійснює

вчинки, які підтримують репутацію нації, підвищують авторитет держави і,

навпаки, утримується від негативних дій. З іншого боку, почуття

громадянської гідності, змушує особистість очікувати (і вимагати при

необхідності) поваги до своєї держави.

Переживання власної громадянської гідності передбачає дотримання

принципу рівностей в оцінці та спілкуванні з представниками інших держав.

Воно виникає в зв’язку з тим, що деякі з цих держав занадто перебільшують

свої історичні заслуги, економічні та культурні здобутки, а відповідно –

вимагають до себе надмірної уваги і зневажливо ставляться до інших націй.

Прикро, коли частина українців забуває про свою національну честь і

відчуває меншовартість, порівняно з іншими народами. І це не такий вже

поодинокий факт, тому це питання повинно особливо привернути увагу вчителів

в процесі громадянського виховання молоді.

Виходячи з цього, кожному українському громадянину треба постійно

пам’ятати про національну честь, якої ніхто не може позбавити, але яку

можна

............................................................................

.............................................................

1. Закон України “Про громадянство України” // Відомості Верховної

Ради України. – 1991. - № 50. – Ст. 15.

-22-

втратити і заплямувати лише самому. Позбавляючись комплексу приниженості,

меншовартості, він зберігає і національну честь, і власну гідність.

Почуття громадянського обов’язку – означає, що особистість усвідомлює

і переживає свою багатобічну залежність від держави, інтеріоризує ті

завдання, які поставила перед нею держава і які вона повинна реалізувати в

своїй діяльності. Вимоги українського суспільства в даний момент

ґрунтуються на нагальній необхідності розбудови самостійної держави.

Обов’язок кожного українського громадянина, що в кінцевому підсумку

зумовлюється цією історичною необхідністю, набуває різноманітних форм

залежно від соціальних обставин і життєвих ситуацій, в які

потрапляє людина.

Завдання українських педагогів полягає в тому, щоб у школярів

громадянський обов’язок проявлявся в активному, зацікавленому засвоєнні

знань, оскільки, саме на їх основі можлива плідна діяльність громадян на

ниві державотворення.№

З почуттям громадянського обов’язку, тісно пов’язане почуття

громадянської відповідальності. Якщо обов’язок громадянина полягає в тому,

щоб усвідомити державні, національні вимоги трансформувати власні

завдання та здійснювати їх, то якою мірою ці завдання виконуються, чи ні –

питання особистої відповідальності.

Почуття громадянської відповідальності – це переживання відповідності

наслідків власної діяльності громадянському обов’язку. Воно може

стосуватися таких проблем:

1. Чи в змозі особистість виконати державні вимоги через

незначний обсяг і рівень своїх знань та здібностей?

............................................................................

.............................................................

1. Бутківська Т.В. Цінності від учителя до учня // Початкова школа. –

1997. - № 2. – С. 6.

-23-

2. Чи правильно вона їх зрозуміла?

3..Чи повинна людина відповідати за ті наслідки своїх дій, на які

впливають зовнішні обставини?

Розвинена відповідальність за свої дії може поширюватися і на

інших. Це означає, що особистість відчуває потребу контролювати не

лише себе, а й інших.

Громадянська мужність – виражається здатності особистості при

відстоюванні державно – суспільних цілей, діяти рішуче, доцільно та

активно за складних екстремальних ситуацій.

Найхарактернішими ознаками цієї якості повинно бути виразне,

рельєфне виявлення її лише діяльності, по-друге перелік видів діяльності, в

яких вона має місце, дуже широкий (це не тільки традиційна мужність

військових, але й мужність новаторів, громадських та державних

діячів, спортсменів, вчених та інших).

Громадянська мужність виступає антиподом емоції, пов’язаної з

інстинктом самозбереження – страху. Тому її часто тлумачать, як особисту

здатність долати страх вольовим зусиллям. Звідси низка понять, синонімічних

до громадянської мужності: сміливість, безстрашність, самовідданість,

хоробрість, відвага тощо.

Американська дослідниця П. Уайт пише:

“Якщо ми зацікавлені у формуванні громадянської мужності, вважаю за

потрібне зосередитися на вихованні людей, які люблять свободу і

справедливість, піклуються про благополуччя інших і знають як плекати і

захищати ці цінності в повсякденному житті демократичного

суспільства.

Вчителям і батькам, а також майбутнім громадянам потрібно

дбати саме про ці демократичні цінності, а не лише

про те, щоб просто бути мужнім та

цілеспрямованим. Саме це і є справжня

-24-

громадянська мужність”.№

До якостей майбутнього громадянина, на які педагогам потрібно

звернути належну увагу, можна віднести і громадянську діловитість.

Вона докорінно протилежна егоїстичній активності, яка зараз набуває

масового поширення. “Діловиті” здирники думають тільки про своє і

не хочуть чути, що справжній громадянин мислить не

тільки власними, але й державними інтересами. З огляду на масове

захоплення молоддю негативними формами комерційного бізнесу, це питання

набуває вкрай серйозного значення.

Громадянська діловитість, орієнтуючись на створення економічного і

морально – збалансованого суспільства, повинна передбачати дотримання таких

класичних, комерційних правил, як уникнення неправдивої реклами свого

товару при купівлі і продажу, несхильність продавати товари, які не пройшли

митного контролю, відсутність прагнень накопичувати скарби, тобто

перетворювати капітал на майно, брати кредит без впевненості його

повернення, дозволяти собі зайву розкіш. Так як підприємництво вважається

однією з найвищих цінностей класичного демократичного суспільства,

слід учням, які мають від природи талант до підприємницької діяльності,

відразу вірно розкривати внутрішню суть підприємництва, щоб в гонитві

за прибутком, вони в майбутньому не могли втратити головних рис

справжнього громадянина. Для сучасного українського суспільства це питання

є вдвічі важливішим, бо зараз маємо таку ситуацію, що основна маса

населення веде злиденне життя, а купка фінансових олігархів мабуть забула,

громадянами якої країни вони є. Тому на майбутнє слід дуже ретельно

підходити до виховання громадянської діловитості,

індивідуалізму та

............................................................................

.............................................................

1. Уайт П.В. Виховання громадянської мужності // Рідна школа. –

1997. - № 5. – С. 32.

-25-

підприємництву, щоб це не йшло в збиток розвитку інших громадянських

якостей учнів.

Виховання громадянської діловитості повинно протистояти байдужості та

безмірному користолюбству. Щоб вивести людину із стану індиферентності та

сліпоти, по відношенню до всього державного, необхідно включати

її в державний організм, спрямувати на ту відповідальність, яка з

цим пов’язана, і на ті обов’язки, що з цього

випливають. Треба відучити людину від вузької і зашкарублої

своєкорисливості, від шкурництва, егоїзму, широко

використовуючи не лише просвітні заходи, але й правові санкції.

Враховуючи рівень вираженості громадянської діловитості, Українська

держава повинна відбирати серед своїх громадян тих, хто здатен

виконувати функції лідера, адже держава лише тоді по – справжньому

демократична, коли вона черпає свої кращі сили з народу, тобто людей

з громадянською діловитістю і залучає їх до активної участі

в своїй розбудові.

Незрілість громадянської діловитості в багатьох українців має не

лише історичне коріння (адже який сенс мала ця риса за життя народу

в чужій державі). Вона пояснюється передусім відсутністю

власної національної економіки. Зрозуміло, що за таких умов немає

замкненого циклу, чітких організаційних форм, справжнього

проникнення в глибини природних багатств.

Але на протязі останніх років ситуація кардинально змінилась.

Українська держава нарешті здобула власну незалежність, тому в такій

ситуації можна казати про всі передумови до виховання і розвитку у наших

громадян цієї громадянської діловитості і перші, хто на це повинен

звернути увагу, це педагогічний склад в системі середньої

освіти.

Повертаючись до раніше викладеної ролі такої

громадянської

-26-

якості, як толерантність, треба сказати, що вона (толерантність)

виявляється як установка і повинна мати характер індивідуального

добровільного вибору, вона не нав’язується, а формується засобами

виховання, шляхом засвоєння інформації та набуття власного життєвого

досвіду. Толерантність має бути активною позицією самообмеження та

цілеспрямованого невтручання, це добровільна згода на взаємну терпимість

різних та протилежних суб’єктів.№

Дедалі частіше серед вітчизняних вчених порушуються питання про

доцільність розробки педагогіки толерантності, оскільки на сьогоднішній

день більшість шкільних колективів становлять мікрокосмос культурного

розмаїття і потребують винайдення нових педагогічних підходів та змісту

освіти, які відображали б знання і розуміння інших народів, їх культур,

розуміння спільності та єдності людського співіснування, формували б

почуття відкритості та поваги до інших, розкривали джерела ворожості та

неприязні, відчуження та ненависті. При цьому дуже важливим чинником

є створення демократичного клімату в шкільному колективі, про що

ми вже згадували вище і при якому повинні чітко сприйматися

учнями “симптоми нетерпимості”: образлива та зневажлива лексика, яка

принижує людей іншої культури, негативні стереотипи та узагальнюючі

упередження.

Педагогіка толерантності має навчати вмінню аналізувати ситуацію

середовища в школі, класі, сім’ї, розвивати здатність до критичного

самоаналізу, розробляти і пропонувати як процедури загального характеру,

так і певні конкретні заходи та прийоми формування реакції на

нетерпимість і визначення шляхів її подолання або нейтралізації,

розробляти і

............................................................................

.............................................................

1. Мазур Т.Г. Гуманізація стосунків в навчально-виховному

процесі // Початкова школа. – 1996. - № 9. – С. 12.

-27-

впроваджувати в системі шкільної освіти методи превентивного

виховання. В сучасні системі виховання і навчання, в змісті освіти

пропонується розробити курси, предмети в яких би розкривалася природа

взаємозв’язків прав людини та форм прояву нетерпимості.

Бажано, щоб кожен громадянин дізнався якомога раніше, що

означають поняття “расизм”, “шовінізм”, “антисемітизм”, “націоналізм”,

“фашизм”, “ксенофобія”, “сегрегація” тощо. Ці знання повинні

супроводжуватися вивченням та аналізом нових ситуацій, їх діагностикою

та оцінюванням, відповідно до міжнародних правових норм та чинного

державного законодавства.

Звичайно, толерантність доведена до абсурду, може спричинити утискання

та занепад такої важливої ї мабуть найпершої громадянської якості,

якою є патріотизм. В якому віддзеркалюється прихильність людини до

рідної землі, території, місця народження.

Про те, яке величезне значення в житті народів мають національні

та патріотичні почуття, свідчать екстремальні ситуації. Слід в

процесі виховання особливо звертати на даний момент увагу. Наприклад, перша

світова війна показала, скільки прихованої сили

міститься в національному почутті, сили доцентрової, яка забезпечує нації

єдність, міцність і можливість дальшого могутнього розвитку. Національне

почуття виявилося невичерпним джерелом героїзму, доблесті, подвигів,

самопожертви та краси людського духу. Водночас приклад Німеччини показав

до якої нелюдської жорстокості, до якого атавістичного дикунства може

довести теж саме національне почуття одну з культурних націй, якщо

воно перетворюється в націоналізм, якщо воно виховується під багатолітнім,

безперервним гіпнозом дико- шовіністичної ідеї.

Не треба забувати, що у тлумачення об’єкта патріотичних почуттів є

певні розбіжності.

-28-

Наприклад, Софокл висловив думку, що патріотизм деяких громадян може

спрямовуватись лише на рідну землю, батьківщину, але не на співвітчизників.

Коли такий “патріот” сходить на вершину влади, він протиставляє високі

інтереси батьківщини, держави (ототожнювані з власними чи свого

вузького оточення) інтересам нерозумного та недостойного народу.

Такою політикою можна лише зашкодити своєму власному народові. №

Чеський філософ минулого століття Я. Колар схилявся до того, щоб

орієнтувати патріотичні почуття лише на народ, націю. З цим твердженням

не можна не погодитись, пригадавши хоча б явища ностальгії, коли

відірваній від рідної землі людині все, що на ній є, навіть неестетичне

та недосконале здається кращим, ніж за кордоном. Протиставлення в

патріотичних почуттях спрямованості на батьківщину і народ ніколи не

приносило і не принесе добра. Ці обидва складника патріотизму повинні

поєднуватися і підсилювати один одного.І

Педагогам в процесі виховної роботи слід підкреслювати, що справжні

патріотичні почуття не повинні бути споглядальними, обмежуватися пасивними

реакціями милування і уподобання. Треба наголошувати учням, що вони

повинні спрямовуватися на виконання програми-максимуму – піднести Україну

до рівня високорозвинених світових держав.

В нинішніх умовах патріотизм повинен виявлятися насамперед у мужності,

рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї молодої

держави всіма можливими засобами.

Виховання патріотичних почуттів у громадян важливе ще й тому, що

............................................................................

.............................................................

1. Див.: Виховання громадянина / Під ред. І. Поплужного. – К.,

1997. – С. – 111.

2. Там же. – С. 113.

-29-

мужності, рішучості, готовності громадян відстоювати незалежність своєї

молодої держави всіма можливими засобами.

Виховання патріотичних почуттів у громадян важливе ще й тому,

що вони сприяють єднанню всіх соціальних прошарків українського

суспільства. Адже не секрет, що в сучасних умовах наростає розшарування

суспільства на багатих і бідних, що спричиняє їх психологічну

відчуженість, про що ми вже раніше вели мову. Пом’якшити цей антагонізм,

як показує досвід західної цивілізації, певною мірою можуть спільні

патріотичні почуття. Саме вони, особливо загострюючись в екстремальних,

доленосних для рідної держави ситуаціях, об’єднують людей і знімають

напруження, зменшують життєвий егоїзм.

В процесі формування патріотичних почуттів, вчителі повинні

ґрунтовно інформувати школярів про історичні здобутки української нації.

При належній інформованості в них не розвинеться комплекс

національної меншовартості. Треба привчати молодь до такої думки, що

справжній патріотизм ґрунтується не тільки і не стільки на порівнянні

своєї нації – держави з іншими в минулому чи сучасному. Майбутні

громадяни повинні любити свою державу, пишатися нею, бажати їй добра

вже тому, що вона є.

Нарешті, не менш важливим ніж виховання вищезазначених громадянських

якостей школярів є виховання в них і елементарних гуманних

почуттів: любові до людини, поваги, великодушності тощо.№

Неможливо уявити собі справжнього громадянина, який би не виявляв

миротворче демократичне ставлення до співгромадян. Гуманна держава

робить гуманними і своїх громадян.

............................................................................

.............................................................

1. Ващенко Т.Г. Діагностика моральних цінностей особистості

школярів // Рідна школа. – 1996. - № 2. – С. 24.

-30-

В українській національній культурі завжди переважали за

своєю цінністю гуманні взаємини і співробітництво між громадянами та

з членами інших державних спільнот.

Гуманні почуття протилежні як егоїстичним, так і альтруїстичним

спонуканням. Вони знімають також протиставлення “альтруїзм - егоїзм”,

що передбачає або принизливу жертовність, або корисливе себелюбство.

Ці почуття зумовлені такими між особистісними відносинами, за

яких кожен член спільноти ставиться до іншого, як

до себе самого. В діловому плані вони реалізуються в актах

співдіяння, співучасті. Структура гуманних почуттів не обмежується такими

банальними переживаннями, як жалість і співчуття, особливо

необхідними тоді, коли якійсь людині радикально допомогти не можливо. У

гуманістично вихованої людини повинна спостерігатися

високорозвинена віра в особистість, якій вона допомагає, сподівання, що

остання житиме повним самостійним життям. Гуманне ставлення до іншої

людини, як вищої цінності підносить особистість.

Говорячи про людинолюбність, не можна вважати її абстрактною

за спрямованістю, тобто на людину взагалі. Гуманні почуття повинні

виступати, як синтез людинолюбності та ненависті до носіїв соціального

зла, які повинні викликати ненависть справжніх гуманістів. Водночас

не можна вважати участь в соціальних та національних акціях,

пов’язаних з кровопролиттям, смертями тощо, такими, що

суперечать гуманізму. Вказана участь лише загострює гуманні

почуття, оскільки прогресивні сили борються з антигуманізмом

за передовий людський ідеал.№

Педагогам слід пам’ятати, що в процесі формування

гуманних

............................................................................

.............................................................

1. Карпенчук С.В. Володіти розумом, почуттями і волею // Рідна

школа.- 1997.- № 5. – С. 23.

-31-

почуттів молоді доводиться зустрічатися з рядом об’єктивних труднощів.

По-перше, школярі мають незначний власний досвід переживань горя та

життєвих невдач. По-друге, багато учнів не завжди знають і розуміють

переживання горя і нещастя іншими людьми. По-третє, висока рухливість і

поверховість емоцій школярів, швидкі переходи від страждання до втіхи,

спричиняють короткоплинність гуманних переживань. По-четверте, у школярів

досить часто виникає стихійна установка на те, що нібито любити і жаліти

людину – прояв власної слабкості. Вказані обставини повинні враховуватися

у виховних впливах.

І залишається згадати ще один дуже важливий для формування

демократичних цінностей у майбутніх громадян аспект – сімейне виховання.

Багато зарубіжних педагогів вважають сім’ю традиційно консервативною

спільнотою. Діти в таких сім’ях не відчувають на собі демократичних змін,

бо в таких сім’ях панує культ і авторитет батьків, старших братів,

сестер та інших. Саме в сім’ї найважче встановлювати

демократичні традиції. Тут діти і засвоюють такі

поняття, як поділ влади, вікова ієрархія, незаперечне

підпорядкування, притиснення волі авторитарністю. Тому відносини в сім’ї

також потрібно реформувати, і дослідники сімейного виховання мають

приділити цьому пильну увагу. Це дуже важливо, бо життя кожної

сім’ї – це частина життя країни. Для виховання громадянськості необхідно,

щоб сім’я жила в одному темпоритмі з усім народом, щоб цілі, прагнення і

турботи українського народу були і її цілями, прагненнями

і турботами. Адже громадянськість – це почуття нерозривного зв’язку з

народом, його державою, усвідомлення відповідальності за її безпеку,

поступ по шляху історичного прогресу.

Виховати громадянина – означає підготувати підростаючу особистість

до участі в розв’язанні нагальних і перспективних завдань нашої молодої

держави, до управління її справами, виконання функцій

трудівника і

-32-

господаря, керівника і виконавця, громадського діяча і захисника

Батьківщини.

Виховання громадянськості у дітей позитивно впливає і на зростання

почуття громадянськості самих батьків. Вже сам факт наявності дітей

загострює інтерес батьків до справ держави, адже як справедливо зазначав

Фрідріх Ніцше, “маючи на увазі щастя своїх нащадків, природно брати

участь у обговоренні проблем держави, в роботі всіх державних інституцій

та їх зміні”. Намагаючись виростити дітей гідними бути справжніми

українськими громадянами, батьки вимушені постійно вдосконалювати

власні громадянські якості.

Із проголошенням самостійності і незалежності, Україна стала на шлях

переходу до громадянського суспільства, кожен член якого має право

одержати вільний розвиток особистості. З одного боку, молода держава

повинна створити всі умови для виховання свідомих громадян, і з другого

боку, заможну, духовно та матеріально багату Українську державу, можуть

збудувати лише її палкі патріоти, об’єднані національною ідеєю – ідеєю

незалежності та державності.

З огляду на це, дуже важливим і актуальним є концептуальне

осмислення на новому рівні наукових та прикладних засад громадянського

виховання, визначення його суті, цілей і завдань, обґрунтування ефективних

принципів, засобів і методів формування у дітей, підлітків і молоді

високих громадянських якостей. Наявність яких дасть їм повне право

називатися громадянами Української держави.

Теоретичною і методологічною основою цього можна вважати

прийняті молодою Українською державою важливі документи, насамперед

Конституцію України, закони “Про громадянство України”, “Про освіту”,

“Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”)”, яка,

зокрема, передбачає комплекс заходів, спрямованих на

відродження

-33-

і розбудову національної системи освіт “як найважливішої ланки виховання

свідомих громадян Української держави”.

Підбиваючи підсумки над усім вище опрацьованим матеріалом, можна

вказати конкретний комплекс особистісних якостей і рис характеру, що є

основою специфічного способу мислення та спонукальною силою повсякденних

дій, вчинків та поведінки справжнього громадянина.

Це – патріотична самосвідомість, громадянська відповідальність і

мужність, суспільна ініціативність і активність, готовність трудитися для

розквіту Батьківщини, захищати її, підносити міжнародний авторітет.

Це – повага до Конституції, законів Української держави, прийнятих в

ній правових норм, сформована потреба в їх дотриманні, висока

правосвідомість.

Це – досконале знання державної мови, постійна турбота про

піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного життя і

побуту.

Це – повага до батьків, свого родоводу, до традицій та історії рідного

народу, усвідомлення своєї належності до нього, як його представника,

спадкоємця і наступника.

Це – дисциплінованість, працьовитість, завзятість, творчість, почуття,

дбайливого господаря своєї землі, піклування про її природу та

екологію.

Це – фізична досконалість, моральна чистота, висока художньо –

естетична вихованість.

Це – гуманність, шанобливе ставлення до культури, традицій,

звичаїв інших народностей, які населяють Україну, висока культура

міжнаціонального спілкування (толерантність та полікультурність).

Ці та інші якості та риси повинні формуватися в процесі засвоєння

учнями духовних надбань рідного народу, цілеспрямованого

національного

-34-

виховання, як системи ідей, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та

інших форм соціальної практики українського народу, спрямованої на

організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх в дусі

природно – історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації.

Відтак, громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу,

його морально – етичних цінностях, виховній мудрості, що трансформовано в

його педагогічному досвіді.

Щоб діти стали народом, творцями своєї долі (а це покликана

забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час

навчання, виховання в сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру

рідного народу, глибоко пройнялися його національним духом, способом

мислення і буття. Адже нація – це насамперед, сукупність різноманітних

духовних прикмет та природних історично обумовлених ознак “тіла, душі,

розуму”, тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно –

історичної спільності людей.

Зрозуміло, що ці якості потрібно виховувати у дітей тими засобами,

методами, способами, традиціями, мораллю, що вироблені народом

впродовж його всього історико – культурного розвитку, при цьому органічно

поєднуючи ці засоби та методи з новітніми надбаннями європейського та

світового культурно-педагогічного досвіду.

-35-

3. Практична частина.

1. Вплив моральних якостей вчителів

на виховний процес.

Громадянську спрямованість навчально – виховному процесові надає

громадянсько – орієнтована комунікативна взаємодія вчителя з

вихованцями. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові треба бути

для дітей референтною особою. Це означає, що учні не лише одержують

Страницы: 1, 2, 3