Рефераты
 

Політологія

p align="left">3. “Європа від Атлантики до Уралу” завдячує старанням Шарля де Голля, президента Французької республіки у 1958-1969 рр., і використовується у геополітиці як “символ” єдності Європи для протидії занадто амбіційній політиці США.

4. “Гельсінська Європа” як геополітична концепція має занадто “віртуальний” характер, бо є за своєю сутністю конструкцією міжнародно-правовою, а не геополітичною (та ще з міжконтинентальною складовою, бо, окрім США, до Гельсінського процесу наближені колишні Закавказькі та Середньоазіатські республіки Радянського Союзу, Південна Корея і Японія).

Якою буде геополітична карта Європи та світу, відповісти важко. Час все розставить на свої місця.

Контрольні питання

1. Як співвідносяться між собою поняття “міжнародні відносини” і “міжнародна політика”?

2. У чому полягає специфіка міжнародних політичних процесів?

3. Визначте поняття “національного інтересу” та “національної безпеки”.

4. Назвіть головні традиційні дослідницькі школи міжнародних відносин, охарактеризуйте їх специфіку.

5. Що таке “геополітика”, чим вона відрізняється від політичної географії?

6. Охарактеризуйте сучасне геополітичне становище України.

Тема 21. Політичний менеджмент

Маси прямують не за ідеями, а за лозунгами.

М. Драгомиров

1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть.

2. Технології політичного управління.

3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації.

1. Політичний менеджмент: поняття, зміст та суть

Термін “політичний менеджмент” або його вітчизняний аналог “політичне управління” тривалий час викликав непорозуміння серед фахівців - як західних, так і вітчизняних. Це було пов'язано з тим, що політичне управління асоціювалося з маніпулюванням масовою свідомістю та поведінкою в умовах тоталітарного режиму. Проте сьогодні у зв'язку зі змінами, які переживає суспільство, особливо в Україні, де фактично заново формуються та роблять перші кроки в умовах демократизації політичного життя державні структури, де радикальні перетворення охопили всі найважливіші сфери суспільства, з'являються нові тенденції в політичній сфері, здійснюється розвиток у напрямі орієнтації політичної участі на вирішення конкретних проблем, політичний менеджмент або політичне управління набуває особливої ваги.

Поняття “політичний менеджмент” (від англ. management - управляти) означає систему управління політичними процесами, науку і мистецтво аналізу тенденцій політичного розвитку, передбачення його наслідків, вироблення рекомендацій для політичного керівництва та забезпечення їх реалізації в політичній практиці [8, С. 196].

Останні десятиріччя ХХ століття породили нові тенденції в політичній галузі, перш за все, розвиток демократизації в колишніх авторитарних суспільствах. Здебільшого акцент щодо голосування, як головної форми політичної участі, все більше зміщується у бік специфічних форм масової участі, пов'язаних з прийняттям конкретних рішень і контролем за їх виконанням з боку громадян [63, С. 21]. Усе це вносить доповнення до розуміння поняття “політичний менеджмент”, яке означає: теоретико-концептуальне функціонування сучасної політики, управлінських систем, політичних режимів, політичних партій, політичної свідомості; удосконалення управління політико-економічними процесами; рух суспільства до цивілізованого політичного ринку; наукове розуміння предмета політичної науки та її управлінських рішень; пошук проектів нових форм узагальнення і концептуалізації дійсності, спрямованої на виявлення таких форм управління, в яких можлива невідчужена актуалізація буття суб'єкта від влади, політики, управління, самого себе; проектування нового типу політики і управління - мислення, життєдіяльності, соціальної організації.

Розглядаючи політичний менеджмент як науку, слід підкреслити, що він спрямований на розроблення парадигми політики, пов'язане з процесами реформування класичної моделі політики взагалі, трансформації політичних інститутів у напрямку демократичної культури. Завдяки науковим розробкам і впровадженням політичний менеджмент намагається осмислити найважливіші тенденції формування сучасного типу управління, спроектувати таку модель політичного управління, якій би були притаманні конструктивність, компетентність, професіоналізм, установка на гуманістичні цінності. Політичний менеджмент виходить на проблему “якості влади” і культури управління, утвердження в усій структурі управлінських рішень націленості на буттєві (онтологічні) і прагматичні сенси людського існування. Він є своєрідною моделлю самопізнання людиною політичного життя як суб'єкта політичної дії.

Політичний менеджмент (цей напрямок політичної науки) включає: маркетинговий аналіз кон'юнктури політичного ринку і формування відповідного іміджу “політичного товару” - організації, лідера, кандидата, політичної платформи; політичного забезпечення бізнесу; вивчення політичних і соціокультурних факторів, що впливають на ділову активність; зв'язок з громадськістю і професіональне політичне лобіювання; оволодіння мистецтвом роботи з людьми і організаціями; опора на моральні, етичні, естетичні цінності.

Основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту: експертно-аналітичне і прогностичне обгрунтування організаційно-політичних і адміністративно управлінських рішень; розробка сценаріїв і вибору політичних технологій з проведення різноманітних політичних акцій і кампаній з точки зору функціональної спрямованості політичної дії (вибори в місцеві органи влади, референдуми, масово-мобілізаційні заходи), категоріальне (субстан-ціональне) осмислення стану політичного життя в процесі становлення нового політичного етносу.

Становлення ринкових відносин потребує підготовки високо-кваліфікованих політичних і управлінських кадрів для роботи в органах місцевого самоврядування, громадських об'єднаннях, політичних партіях і комерційних структурах в ролі спеціалістів для створення політичного іміджу, політичної герменевтики, політичної комунікації, політичного лобіювання.

На політичних менеджерів, як висококваліфікованих спеціалістів політичного ринку, покладається свого роду місія “експертів” суспільно-політичного стану суспільства; формування світоглядно-управлінських сенсів нової політичної духовності. Йдеться передусім про світосприймання політики в нових дискурсах (політична гносеологія, політична антропологія, політична онтологія, політична етика). Отже, політичний менеджмент розкриває конститутивне значення політики для смислової розбудови дійсності і смислозмістовного утвердження індивіда. Нарешті і політичне управління стало розглядатися, перш за все, як співучасть громадян у процесі управління, процесі виробки та реалізації владно-управлінських рішень, курсів політики, відборі самих управлінців на підставі прямої та (чи) непрямої участі в цьому процесі громадян, соціальних, етнічних, конфесіональних, територіальних груп та спільнот і їх організацій, включаючи здійснення контролю над діяльністю владних структур.

Політичне управління являє собою механізм, котрий постає з самої природи суспільного процесу. Управління значною мірою визначає соціальне майбутнє і якість сучасного життя. Масштабність історичних перетворень потребує посилення ролі управління в забезпеченні злагодженого, чіткого та безперебійного функціонування суспільного організму. Усвідомлення залежності суспільного прогресу, використання його потенціалу від рівня управління соціальними процесами зумовило значну трансформацію науки про управління, яка була в основному наукою про організацію технологічних процесів, і лише з часом на перший план почала виходити наука про управління людьми. За умов, коли об'єктами управління є люди, колективи, соціальні групи, управління набуває форми керівництва. А вихід на рівень регулювання суспільних відносин, тобто відносин між класами, націями та іншими соціальними групами, надає управлінню політичного характеру. Іншими словами, політика є конкретним різновидом управління, здійснюваного з використанням влади для вдосконалення соціальних відносин. Суттю політичного управління є свідомий цілеспрямований вплив людей і владних структур на суспільство в цілому або на окремі його сфери з метою їх оптимізації (впорядкування, вдосконалення і розвитку) та досягнення певних цілей.

У багатьох країнах вже давно зрозуміли ту обставину, що управління вимагає постійної уваги і величезного напруження. Спеціалісти вважають, що найбільші суспільні витрати (як матеріальні, так і моральні) є наслідком недосконалості управлінської діяльності. Не випадково, пояснюючи крах якоїсь структури, американці називають три причини: погане управління, погане управління, погане управління.

У підходах до ролі і місця управління не можна абсолютизувати дію об'єктивних закономірностей у суспільному житті, оскільки це веде до приниження ролі свідомої діяльності людей, у тому числі й управління. Але слід відмовитися від спроб розглядати суспільство як об'єкт, що піддається всеохоплюючому, “тотальному” управлінню і плануванню.

Як свідчить практика, політичне управління досягає найбільшої ефективності не тоді, коли воно намагається охопити все до найменших деталей, а тоді, коли свій вплив на людей здійснює через регулювання ключових соціальних процесів. Труднощі оновлення суспільства значною мірою можна пояснити дією принципу Ле Шательє - Брауна, згідно з яким складна система, що стає об'єктом зовнішнього впливу, намагається перебудуватися таким чином, щоб максимально зменшити результати цього впливу.

Основними цілями політичного управління є:

реалізація інтересів тих чи інших політичних сил і соціальних груп;

регулювання суспільних відносин і суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп;

захист державних інтересів на міжнародній арені;

вироблення оптимальних форм організації та стимулювання діяльності людей;

забезпечення політичної стабільності та правопорядку;

регулювання економічної діяльності;

стимулювання науково-технічного прогресу т. ін.

У відповідності з цим формуються певні управлінські процедури, відповідний набір навичок та прийомів управління, що в сукупності складає технології політичного управління. Як напрямок політичної науки технології політичного управління базуються на одному з наступних концептуальних підходів.

Перший - теорія складних організацій. В її межах політологи намагаються виявити особливості та вплив структур політико-державних організацій на вироблення управлінських рішень та курсу політики.

Другий пов'язаний із намаганням з'ясувати причини невдач реалізації рішень чи курсу політики. Особлива увага при цьому надається контролю, критеріям оцінки, взаємовідношенням управлінців з громадськістю, а також вищим та підлеглим органам управління.

Представники третього напряму - інституціонального - вив-чають, як здійснюється координація між різними рівнями та одиницями управлінських організацій, яка ступінь оптимальної централізації і децентралізації управління, які організаційні умови ефективного управління.

До четвертого напряму - політико-економічного - входять: марксистська теорія, теорії політичного розвитку, корпоративізму, розподілу ресурсів та ін. Всі вони досліджують курси політики, публічне управління в тій чи іншій суспільній галузі, виходячи з певного розуміння взаємодії держави, суспільства та економіки.

При цьому використовують такі показники, як характер пануючої у суспільстві ідеології, мета і цінності правлячих політичних партій, результати виборів, особливості форм правління, діяльність державних органів, розподіл прибутку, структура національного бюджету, і т. д.

П'ятий засновано на вивченні бюрократії та політики бюрократів (у веберовському розумінні “управлінець”). Представники цього напрямку досліджують не лише, як і чому бюрократи приймають рішення (в тому числі з використанням концепції раціонального вибору), вони також вивчають взаємовідношення бюрократів і політиків (тобто обрані посадові особи). Більш того, вони виявляють місце бюрократів в усій мережі політичних сил та інтересів, ступінь незалежності бюрократів від політиків та політичного контролю і навіть їх політичну роль.

При всіх відмінностях названих підходів (напрямів) усі вони не заперечують тому, що в сучасному суспільстві неможливо відокремити управління від політики.

2. Технології політичного управління

Уперше типологію управлінських методів і стилів дослідив ще в 30-х рр. Курт Левін, ввівши в науковий обіг поняття “авторитарне”, “анархічне” і “демократичне” управління. Під авторитарним типом розуміють управління з допомогою вольових, твердих і навіть жорстких засобів, коли один суб'єкт, використовуючи всю повноту влади, керує всім, нехтуючи думкою інших. Під анархічним типом розуміють ситуацію, коли всі намагаються управляти всім, виходячи за межі своїх повноважень. Нерідко цей тип називають ще ліберальним, пасивним, м'яким, млявим, таким, що базується на потуранні. Демократичний тип передбачає взаємодію всіх суб'єктів управління на основі раціонального розмежування функцій і сфер регулювання. Деякі політологи називають цей тип гнучким, універсальним, змішаним, симбіозним, що поєднує риси авторитарного й ліберального методів.

Ефективність управлінської діяльності значною мірою залежить від її соціотехніки, тобто сукупності форм, методів і засобів, які використовуються суб'єктами управління для досягнення поставлених цілей. Соціотехніка включає також і стиль управління, що є суб'єктивно-особистісною формою реалізації тих чи інших методів. Через те той самий метод дає різні результати, якщо він використовується різними суб'єктами управління.

Так, наприклад, волюнтаристський тип управління характеризує діяльність суб'єкта управління, який маніпулює об'єктивними закономірностями суспільного розвитку. Залежно від результативності розрізняють ефективний і неефективний, позитивний і негативний типи управління. Виокремлюють також директивний і товариський (авторитетний), прагматичний і моралізаторський, парадний і діловий типи.

Історичний досвід, а також соціологічні дослідження переконливо свідчать про згубні наслідки для суспільства як авторитарно-командного, так і анархічного типів управління. Вони дискредитували себе і в морально-політичному плані, і в матеріальному, оскільки усі сфери суспільного життя вимагають гнучких методів керівництва і постійної демократизації управління. Про найбільшу ефективність демократичного типу керівництва свідчать дослідження К. Бірта, Х. Прільвітца, Ф. Генова, А. Хараша, Х. Ріхтера, В. І. Терещенка та ін. В умовах демократичної системи політичні технології управління найбільш розвинуті. Громадяни тут беруть участь в управлінні та політиці як прямо так і непрямо.

Політичне управління пов'язане з наявністю у суб'єктів політики різних суперечних і навіть конфліктних інтересів, які в тій чи іншій мірі усвідомлюються і мають свій вираз, що призводить до появи суперників у боротьбі за прийняття тих чи інших рішень або курсу внутрішньої чи зовнішньої політики. Інакше говорячи, виникає ситуація політико-владних відносин, учасники яких, як правило, володіють не лише інтересами, цілями, що не співпадають, але й різними ресурсами.

З процесуальної точки зору політико-владне (політико-адміністративне) управління відбувається шляхом виробки правил гри, прийняття, реалізації управлінських рішень та курсів політики, контролю за їх виконанням, методів і стилів управління.

Найбільш масові та ефективні форми прямої участі є вибори і референдуми. В умовах демократії прямий вплив на політико-управлінські процеси робить суспільна думка, яка виявляється через опити, засоби масової інформації та різні форми політичної участі (мітинги, демонстрації, посилання листів і т. ін.).

У якості посередника між громадянами і управлінськими структурами виступають обрані народом представники - депутати. Чимала роль в цьому належить і таким посередникам, як політичні партії, інші суспільні організації та рухи, які представляють інтереси всіх головних верств та груп.

Технології політико-владного (політико-адміністративного) управління можна аналізувати в трьох аспектах:

нормативному, тобто як сукупність стійких правил взаємодії суб'єктів політико-владних відносин (наприклад, для участі у виборах політику необхідно знати, в якій мірі запропоновані процедури виборів сприяють дійсному волевиявленню громадян, формуванню ефективно діючих представницьких органів влади);

ресурсному, з точки зору можливостей і ресурсів, засобів реалізації, самих суб'єктів політико-владних відносин;

у динаміці, коли політичні технології вивчаються не в статиці, а в процесі виробки, прийняття, реалізації і контролю тих чи інших конкретних політико-владних рішень (наприклад, з приводу приватизації власності).

Говорячи про природу і технології політичного управління, можна зробити такі висновки:

рівень конфліктності сучасного українського суспільства ще залишається високим, що обмежує роль самоналагодження і самоорганізації як механізму регуляції міжгрупових відносин, знижує роль демократичних процедур і інститутів;

відсутність розуміння сутності змін, що відбуваються, розрив соціальних зв'язків не дозволяють групам чітко заявляти про свої інтереси, без чого політичні технології управління не можуть ефективно функціонувати.

На жаль, про сучасну Україну ще не можна казати, що її громадяни є не тільки об'єктом, але й повноправним суб'єктом управління. Відчуженість громадян від влади робить проблематичним їх реальну та ефективну співучасть у процесах управління. В сучасний період Україна знаходиться на стадії переходу до нової системи суспільних відносин і політико-державного устрою. Згідно зі світовою практикою такий період займає 15 - 20 років і характеризується частими кризами в різних галузях життя, загостренням конфліктів між різними суспільними силами та високим ступенем невизначеності розвитку ситуації.

Проблеми, що були накопичені в гострій формі, виходять назовні: різкий розподіл суспільства на ряд соціальних груп, кожна з яких відстоює особистісні інтереси та шукає нові соціальні орієнтири; багатократне зростання майнової нерівності; сплеск націоналізму та сепаратизму, загострення політичної боротьби між різними силами та розгубленість деяких груп населення, недостатнє знання владою про реальний стан розташування політичних сил.

Безумовно, різкий негативний вплив на політичну ситуацію в країні зробили і тактичні помилки правлячої еліти, нечіткість стратегії реформування політичної та економічної системи України. За роки незалежності в суспільстві не склався консенсус відносно цілей та загальної спрямованості змін. Не зменшується розчарування громадян у дієздатності існуючих інститутів влади, недовіра до демократичних процедур рішень існуючих проблем.

Особливу роль у становленні механізмів політичного управління відіграє розвиненість структур громадянського суспільства, перш за все ЗМІ, партій, хоча абсолютна більшість партій має слабку базу в регіонах і не робить значного впливу на регіональні процеси. Більшість сучасних партій України - це скоріше лише протопартії, які не можуть ні запропонувати реальну програму перебудови України, ні повести за собою широкі маси.

Чимало проблем у діяльності засобів масової інформації, які поки що не знайшли ефективної моделі функціонування в умовах ринку, що ще лише визначається, потрапили під вплив бізнес-структур.

В умовах послаблення структур громадянського суспільства, невиразності групових інтересів і неспроможності більшості груп само- організуватися з метою боротьби за відстоювання своїх інтересів у влади з'являється можливість “замкнути на себе” всі важливі функції та завдання управління.

Але, не дивлячись на всі труднощі та невдачі, процес демократичних перетворень в Україні в цілому зберігає шанс не зупинятися. Хоча інститути громадянського суспільства відносно слабкі, вони вже є реальністю. Тому треба конкретно оцінювати і проблеми становлення демократії, і технології політичного управління в Україні, і досягнення, що вже мають місце. У досягненні та забезпеченні нормального функціонування, стабільності суспільства дуже важливі політичні технології, їх ефективне використання всіма суб'єктами політичної діяльності.

3. Політичне рішення: технологія підготовки, прийняття, реалізації

Одна з важливих складових технології політичного менеджменту - підготовка, прийняття та реалізація політичних рішень. Рішення - це визначення альтернативи. Прийняття рішень - складова частина будь-якої управлінської функції, це інтегральна частина управління організацією будь-якого роду [82, С. 38]. Політичне рішення - це виробка цілей, їх раціоналізація, використання стандартних схем, моделей для розробки та прийняття документів; це один із процесів політичного управління, технологічне перетворення політичної влади в управлінні соціальними процесами. Політична влада реалізується через особистий вплив управляючих і, незважаючи на регламентуючу роль правил та процедур прийняття рішень, додає цьому процесу непередбачуваності та непрогнозованості. Нарешті процес прийняття рішень становить симбіоз раціонально організованої взаємодії структур та інститутів влади й значного суб'єктивізму управляючих. Ці дві оцінки співвідносяться та взаємодіють на різних етапах прийняття рішень. Процес формування рішення проходить три етапи (підготовчий, прийняття та реалізації політичного рішення) за такими фазами: аналіз вихідної інформації; оцінка альтернатив та вибір оптимального варіанта; прийняття рішення; реалізація рішення; контроль виконання; оцінка результатів.

Вивчення процесів прийняття та реалізації рішень у різних організаціях стали підставою розробки моделей цього процесу, чим займається так звана якісна теорія рішень. Модель містить вказівки, як здійснювати роботу на кожній фазі, забезпечуючи їхній взаємозв'язок. Дотримання технології дозволяє раціоналізувати процес прийняття рішень.

Найважливіший елемент прийняття політичного рішення є вибір методів реалізації сформульованих цілей. Можна сподіватися на інтуїцію та здоровий глузд, можна використати метод спроб та помилок - однак витрати від подібних технологій помітно перевищують їх ефективність.

У політичному менеджменті існують різні методи. Так, раціонально-універсальний передбачає оптимальний варіант вирішення проблеми на основі наявності всебічної інформації, розумної поведінки груп при розв'язанні даної проблеми, відсутності будь-яких перешкод ззовні. На практиці такий варіант не проходить з причин суперечливої природи самої людини, рухливості її інтересів.

Більш прагматичним є метод гілок, що виходить з поетапних кроків та рішень у реалізації конкретної проблеми. Це своєрідне “пілотування” на маршруті досягнення глобальної цілі, коли можливий і вихід вбік, і повернення для вирішення виникаючих важливих завдань. Цей метод дозволяє прорахувати ефективність витрат на шляху до кінцевої мети, вносити поправки до стратегії руху. Однак, вдаючись до даного методу, важко забезпечити досягнення будь-яких великих проривів в політичному реформування суспільства.

Враховуючи переваги та недоліки кожного з методів, деякі вчені пропонують використовувати так званий змішано-скануючий метод, який передбачає, з одного боку, широкий раціональний погляд на політичні проблеми суспільства та виділення їхніх типових, загальних рис, а з іншого - використання уявлень, що розкривають глибинні основи протиріч, для розробки будь-якої однієї проблеми, що виникає за конкретних обставин.

Для плідної реалізації політичного рішення важливо домогтися підтримки прийнятих рішень та засобів їх здійснення з боку населення. Позитивна мотивація у населення складається за рахунок умілого пропагандистського забезпечення, доказу переваг обраного варіанта вирішення проблеми.

Як правило, виділяють декілька основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.

Популізм передбачає пряму апеляцію до громадської думки, безпосередню опору на масові настрої. Тому він обов'язково зорієнтований на спрощення, а інколи і вульгаризацію запропонованих цілей. Технологія сучасного популізму використовує лестощі, залякування внутрішньою або зовнішньою загрозою, безпідставні обіцянки тощо. Правлячі еліти намагаються виробити заклик до населення, реалізація якого, на їх думку, забезпечить подолання всіх протиріч та швидке просування до успіху. Найчастіше популізм використовується при харизматичному правлінні, але популістські заходи можуть стати складовою частиною політичного курсу і при інших режимах, що дотримуються раціональних методів управління. Участь мас надає популізму характеру легітимної політичної дії, яка, в свою чергу, забезпечує легітимність досягнутої з її допомогою влади.

Елітизм зорієнтований на попередження значної участі громадян у розробці рішень, у коригуванні урядового курсу. Такі режими заохочують діяльність різного роду посередницьких форм взаємодії з електоратом, акцентують увагу на розвиток представницьких органів та структур у політичному процесі. Широкого розповсюдження набуває діяльність тіньових апаратних механізмів влади.

Консерватизм характеризує стійке прагнення влади за будь-яких суспільних перетворень приймати рішення, які сприяють збереженню тих чи інших інститутів, структур або стосунків влади, орієнтуються на збереження і підтримання існуючих форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Радикалізм як форма політичного правління спрямований на рішучу контрреволюційну зміну існуючих державних і соціальних інститутів, він рідко приносить суспільству громадянський мир, порядок та покращання життя населення. Влада спирається на насилля [94, С. 156 - 157].

Демократизм орієнтується на реальні потреби громадян, реалізацію їх невід'ємних прав та свобод. Дотримання процедур виборності основних державних органів і посадових осіб, їхньої підзвітності виборцям; підконтрольністі і відповідальності органів держави, що формуються шляхом призначення, перед виборною установою; гласності у діяльності держави, принципу розподілу влади, цивілізованих відносин з опозицією тощо.

У будь-якому випадку домогтися підтримки своїх дій та лояльності з боку громадян влада може тільки тоді, коли засоби та методи рішення спираються на стійкі стереотипи поведінки, існуючі цінності та уяви більшої частини населення.

У кожного політика існує свій стиль прийняття політичних рішень - індивідуальні методи, зумовлені особливостями особистості керівника, його менталітету, волі. На цей стиль впливає також ставлення до інформації, спрямованість інформаційного потоку, здатність протистояти подвійності, когнітивна здатність, віддавання переваги ризику певної величини.

Стиль прийняття рішення може бути: гнучким - зі схильністю до ризику; гнучким - зі схильністю до сторожкості; жорстким - зі схильністю до ризику; жорстким - зі схильністю до сторожкості [62, С. 54 - 68]. Крім того, можна казати про реагуючий стиль прийняття рішень, коли не тільки лідер, а взагалі уряд прагне співпрацювати з зацікавленими групами шляхом переговорів, спрямовує зусилля на збереження їхнього статусу, встановлює стійкі зворотні зв'язки через опитування громадської думки. Поряд з тим використовується активний інтервенціоністський стиль, коли уряд нав'язує різним групам довгострокову програму, де приватні інтереси підпорядковуються національним.

Іноді українське суспільство стикається з тим, що діючі політики неспроможні прорахувати наслідки тих чи інших рішень. Окремі рішення приймаються без необхідного ресурсного підкріплення - матеріального, організаційного, кадрового; відсутня координація між відомствами, що мають відношення до даної проблеми, яка відбивається в стилях прийняття політичних рішень. Крім того, в умовах сучасної України існує певний дуалізм політичних стилів: з одного боку, переважає авторитарний стиль прийняття рішень вузькою групою осіб з політичної верхівки без консультацій з іншими учасниками “політичної гри”; з іншого - спостерігається активний інтервенціоністський стиль, який проявляється у нав'язуванні суспільству келійно прийнятих рішень. Багато в чому ця ситуація відчуження більшості населення від процесу прийняття рішень зумовлена незрілістю громадського суспільства, розколотістю його культури.

Все це суперечить професійному підходу, якщо мати на увазі, що в апараті управління працює багато осіб високої наукової кваліфікації. Мабуть, апаратні тайни переважають перед рівнем інтелекту, наукового аналізу та політичного прогнозу.

Таким чином, політична влада та політична система в цілому реалізують свої сутнісні властивості вираження інтересів, управління, організації підпорядкування тощо як через відповідні функції, так і через технології політичного менеджменту.

Контрольні питання

1. Дайте визначення поняття “політичний менеджмент”.

2. Що включає політичний менеджмент як напрямок політичної науки?

3. У чому полягає основне функціональне призначення прикладного (практичного) напрямку політичного менеджменту?

4. Що ми розуміємо під політичним управлінням?

5. Назвіть основні цілі політичного управління.

6. На яких концептуальних підходах базуються технології політичного управління?

7. Від чого залежить ефективність управлінської діяльності?

8. Надайте характеристику відомих вам стилів управління.

9. Яке місце посідає процес прийняття рішень у сучасній політиці?

10. Надайте порівняльну характеристику методів реалізації сформульованих цілей в технології прийняття політичних рішень.

11. Дайте визначення основних типів (технологій) реалізації рішень: популізм, елітизм, консерватизм, демократизм та радикалізм.

12. Назвіть етапи та фази процесу формування політичних рішень.

13. Що таке стиль прийняття політичних рішень? Якими вони бувають?

Використана література

Основна

Бодуен Ж. Вступ до політології: Пер. з фанц. - К.: Основи, 1995. - 174 с.

Гаджиев К. С. Політологія: Учебник для вузов. - М.: Логос, 2001. - 448 с.

Гаджиев К. С. Введение в геополитику: Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 432 с.

История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общ. ред. В. С. Нерсесянца. - М.: ИНФРА-М, 1996. - 736 с.

Кухта Б. З. Історії української політичної думки. - К.: Генеза, 1998. - 368 с.

Панарин А.С. Політологія: Учебное пособие. - М.: Гардарики, 2002. - 408 с.

Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навч. посібник. - К.:- Каравела; Львів: Новий світ. - 2000. - 328 с.

Політологічний енциклопедичний словник: Навчальний посібник для студентів вищ. навч. закладів / за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна - К.: Генеза, 1997. - 400 с.

Политология: Учебник для вузов / Под ред. М. А. Василика. - М.: Гардарика, 2000. - 592 с.

Политология: Хрестоматия / Сост. М. А. Василик, М. Вершинин. - М.: МГИМО (университет), РОССПЕН, 2000. - 680 с.

Політологія: Підручник / За заг. ред. проф. Кременя В. Г., проф. Горлача М. І. - Харків: Єдиноріг, 2001. - 604 с.

Політологія: Підручник / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. - К.: Академія, 2001. - 528 с.

Політологія: Навчальний посібник / За наук. ред. проф. А. Ко-лодій. - К.: Ніка - Центр, 2000. - 548 с.

Политология: Учебное пособие для вузов / Сост. и ред. проф. Н. И. Сазонова. - Х.: Фолио, 2001. - 831 с.

Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию: Учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 446 с.

Філософія політики: Короткий енцикл. словник / Авт.-упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. - К.: Знання України, 2002. - 670 с.

Хто є хто в європейській та американській політичній науці: Малий політологічний словник / За ред. Б. Кухти. - Львів: Кальварія, 1997. - 278 с.

Чанышев А. А. История политических учений. Классическая западная традиция. Античность - пер. четв. XIX в. - М.: МГИМО, РОССПЭН, 2000. - 480 с.

Додаткова

Арендт Х. Традиции и современная эпоха // Вестник Москов-ского университета. Серия 7: Философия. - 1992. - № 1. - С. 79 - 92.

Адорно Т. Авторитарная личность. - М.: Республика, 1998. - 304 с.

Алексеева Т. А. Современные политические теории. - М.: РОССПЭН, МГИМО, 2000. - 344 с.

Алексіс де Токвіль. Про демократію в Америці / Пер. з фр. - К.: Всесвіт, 1999. - 588 с.

Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис. - 1997. - № 6.

Алмонд Г., Верба С. Гражданская культура и стабильность демократии // Полис. - 1992. - № 4. - С.122 - 134.

Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор: Учеб. пособие / Под ред. М. В. Ильина, А. Ю. Мельвиля. - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 538 с.

Альтерматт У. Этнонационализм в Европе / Пер с нем. - М.: РГГУ, 2000. - 336 с.

Арендт Х. Истоки тоталитаризма. - М.: Текст, 1996 - 288 с.

Арендт Х. Vita activа, или О деятельной жизни / Пер. с нем. и англ.; Под ред. Д. М. Носова. - СПб.: Алетейя, 2000. - 438 с.

Аристотель. Политика. Афинская полития. - М.: Мысль, 1997. - 460 с.

Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М.: Текст, 1993. - 494 с.

Арон Р. Этапы развития социологической мысли. - М.: Прогресс, 1993. - 608 с.

Арон Р. Мир і війна між націями: Пер. з фр. - К.: МП «Юніверс», 2002. - 688 с.

Бакунин М. А. Анархия и порядок. Сочинения. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. - 704 с.

Баллестрем К. Г. Апории теории тоталитаризма // Вопросы философии. - 1992. - № 5. - С. 16 - 28.

Бердяев Н. А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли XIX и начала ХХ в. Судьба России. - М.: Изд. В. Шевчук, 2000. - 542 с.

Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. - М.: Наука, 1990. - 232 с.

Бердяев Н. А. Философия свободы. - М.: ОЛМА-Пресс, 2000. - 352 с.

Берлин И. Философия свободы. Европа. - М.: Новое литера-турное обозрение, 2001. - 448 с.

Бжезинский З. Великая шахматная доска: Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1998. - 320 с.

Борисов Л.П. Политология. - М., 1996. - С. 73 - 74.

Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр. / Сост. Н. А. Шмат-ко. - М.: Socio-logos, 1993. - 336 с.

Бурдье П. Практический смисл: Пер. с фр. / Отв. ред., пер. и послесл. Н. А. Шматко. - СПб.: Алетейя, 2001. - 562 с.

Валлерстайн И. Мир, стабильность и легитимность, 1990 - 2025 / 2050 // Валлерстайн И. Анализ мировых систем и ситуация в современном мире: Пер. с англ. - СПб.: Университетская книга, 2001 -416 с.

Вебер М. Политика как призвание и профессия // Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с.

Вехи: сборник статей о русской интеллигенции. Из глубины: сборник статей о русской революции. - М.: Правда, 1991. - 608 с.

Винниченко В. К. Відродження нації. - К.: Політвидав України, 1990. - Ч. 1 - 348 с.; Ч. 2. - 328 с.; Ч. 3 - 542 с.

Власть: очерки современной политической философии Запада. - М.: Наука, 1989. - 324 с.

Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. Учебник для высших учебных заведений. - 2-е изд. перераб. и доп. - М.: Логос, 1997. - 544 с.

Гаджиев К. С. Тоталитаризм как феномен ХХ века // Вопросы философии. - 1992. - № 2. - С. 3 - 25.

Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. Посібник. - 4-е вид., - Львів: Світ, 2001. - 446 с.

Глобальное сообщество: новая система координат. Подходы к проблеме / Отв. ред. А. И. Неклесса. - СПб: Алетейя, 2000. - 320 с.

Головатий М.Ф. Політична психологія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2001. - 288 с.

Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. - К.: Наукова думка, 1992. - 544 с.

Гуггенбергер Б. Теория демократии // Полис. - 1991. - № 4. - С. 136 - 148.

Даль Р. О демократии: Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 208 с.

Дегтярев А. А. Основы политической теории. - М.: Высшая школа, 1998. - 248 с.

Джилас Милован. Лицо тоталитаризма. - М.: Наука, 1992. - 156 с.

Дюверже М. Политические партии / Пер. с фр. - М.: Академи-ческий проект, 2000. - 558 с.

Жан К., Савона В. Геоэкономика: Пер. с фр. - М.: Между-народные отношения, 1997. - 264 с.

Зайцев А. К. Социальный конфликт. - М.: Academia, 2000. - 464 с.

Ильин И. А. О монархии и республике // Вопросы философии. - 1991. - № 4. - С. 107-151; № 5. - С. 95-145.

Имидж лидера. - Психологическое пособие для политиков. - М.: Общ-во „Знание” России, 1994. - 282 с.

Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяю-щиеся общества // Полис. - 1997. - № 4.

Иноземцев В. Л. За пределами экономического общества. - М.: Academia - Наука, 1998. - 640 с.

Канетти Э. Масса и власть: Пер. с нем. - М.: Ad Marginem, 1997. - 528 с.

Капустин Б. Г. Посткоммунизм как постсовременность // Полис. - 2001. - № 5. - С. 6 - 28.

Киссинджер Г. Дипломатия: Пер. с англ. - М.: Международные отношения, 1997. - 864 с.

Кассирер Эрнст. Избранное. Опыт о человеке. - М.: Юрист, 1998. - 784 с. (Лики культуры).

Кинг П. Классифицирование федерации // Полис. - 2001. - № 5. - С. 6 - 18.

Классический французский либерализм. Сборник: Пер. с фр. - М.: РОССПЭН, 2000. - 592 с.

Козер Л. Функции социального конфликта: Пер. с англ. - М.: Идея-Пресс, 2000. - 208 с.

Кола Д. Политическая социология / Пер. с фр. - М.: Весь мир, ИНФРА-М, 2001. - 406 с.

Котельников В. С. Определение национальных интересов: версия государственного строительства в Украине в контексте мирового опыта // Полис. - 2000. - № 6. - С. 136 - 146.

Лейпхарт А. Многосоставные общества и демократические режимы // Полис. - 1992. - № 1 - 2.

Ленин В. И. Три источника и три составных части марксизма. Полн. собр. соч. - Т. 23. - С. 40 - 48.

Лефор К. Политические очерки (XIX - XX века) / Пер. с англ. - М.: РОССПЭН, 2000. - 386 с.

Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею й організацію українського монархізму // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - №10. - С. 63 - 83.

Луман Н. Власть / Пер. с нем. - М.: Праксис, 2001. - 256 с.

Маккиндер Х. Дж. Географическая ось истории // Полис. - 1995. - № 4. - С. 162 - 172.

Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования: Пер. с англ. - М.: Весь Мир, 1997. - 544 с.

Манхейм К. Идеология и утопия // К. Манхейм. Диагноз нашего времени / Пер с нем. и англ. - М.: Юрист, 1994. - С. 7 - 276.

Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1992. - 268 с.

Московичи С. Век толп. Исторический трактат по психологии масс. - М.: Центр психологии и психотерапии, 1996. - 478 с.

Московичи С. Машина, творящая богов: Пер. с фр. - М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. - 560 с.

Муляр В. І. Політологія. Курс лекцій. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 356 с.

Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовых учений. Пособие для вузов. - М.: Приор, 2000. - 1104 с.

Нации и национализм / Б. Андерсон, О. Бауэр, М. Хрох и др.: Пер. с англ. и нем. - М.: Праксис, 2002. - 416 с.

Націоналізм: Антологія / Упоряд.: О. Проценко, В. Лісовий. - К.: Смолоскип, 2000. - 872 с.

Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В. Л. Иноземцева. - М.: Academia, 1999. - 640 с.

Ноттурно М. А. Відкрите суспільство та його вороги: суспільство, влада та бюрократія // Політична думка. - 1996. - № 3 - 4. - С. 3 - 23.

О свободе. Антология мировой либеральной мысли. Первая половина ХХ в. / Отв. ред. М. А. Абрамов. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 694 с.

Общество и политика. Современные исследования, поиск концепций / Под ред. В. Ю. Больтанова. - СПб.: Изд. СПБТу, 2000. - 512 с.

Ортега-и-Гассет Х. Восстание масс // Ортега-и-Гассет Х. Избранные труды: Пер. с исп. - М.: Весь мир, 1997. - С. 43 - 163.

Основы политической науки. - Ч. II. - М.: Общ-во “Знание” России, 1993. - 356 с.

Основы политологии. Краткий словарь терминов и понятий. - М.: О-во «Знание» Россия, 1993. - С. 27.

Основы психологических знаний: Учеб. пособие // Авт.-сост. Г. В. Щёкин. - 3-е изд., - К.: МАУП, 1999. - 264 с.

Пайпс Р. Собственность и свобода / Пер. с англ. - М.: Моск. школа полит. исслед., 2000. - 415 с.

Парсонс Т. О структуре социального действия / Пер. с англ. - М.: Академический Проект, 2000. - 880 с.

Платон. Государство. В 3-х т. - Т. 3. - М.: Наука, 1972. - С. 18 - 112.

Політична система сучасної України: особливості становлення, тенденції розвитку. Редкол: Ф М. Рудич (голова) та ін. - К.: Парламентське вид., 1998. - 352 с.

Політичні партії України / За ред. В.М. Якушика. - К.: Знання, 1996. - 252 с.

Політологія: Курс лекцій за заг. ред. І. С. Дзюбка. - К.: Вища школа, 1993. - 404 с.

Политология. Учебно-методическое пособие. - Полтава, 1992. - С. 75.

Поппер К.Р. Открытое общество и его враги: Пер. с англ. - В 2-х т. - М.: Международный фонд «Культурная инициатива»; Феникс, 1992. - Т. 1 - 446 с.; Т. 2 - 524с.

Поэтика и политика (сборник статей). Альманах Российско-французского центра социологии и философии Института социологии РАН. - СПб.: Алетейя, 1999. - 352 с.

Райх В. Психология масс и фашизм: Пер. с англ. - СПб.: Университетская книга, 1997. - 380 с.

Рассел Б. Мудрость Запада: Историческое исследование западной философии в связи с общественными и политическими обстоятельствами / Пер. с англ. - М.: Республика, 1998. - 480 с.

Рикер П. История и истина / Пер. с фр. - СПб.: Алетейя, 2002. - 400 с.

Рикер П. Мораль, этика и политика // Рикер П. Герменевтика. Этика. Пол-ка. - М.: Academia, 1995. - С. 38 - 58.

Рудич Ф. М. Політологія. Курс лекцій. Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. - К., 2000. - С. 53.

Рукавишников В., Халман Л., Эстер П. Политические культуры и социальные изменения. Международные сравнения. Вып. 2 / Пер. с англ.; Ред. В. О. Рукавишникова. - М.: Совпадение, 2000. - 368 с.

Саламатин В. С. Политические режимы: к методологии понятий. - М.: Прогресс, 1995. - 228 с.

Себайн Джордж Г., Торсон Томас Л. Історія політичної думки / Пер. з англ. - К.: Основи, 1997. - 838 с.

Современная западная социология: Словарь. - М.: Полит-издат, 1991. - 432 с.

Современные международные отношения: Учебник / Под ред. А. В.Торкунова. - М.: РОССПЭН, 2000. - 584 с.

Соловьев А. И. Политическая идеология: логика исторической эволюции // Полис. - 2001. - № 2. - С. 5 - 23.

Соловьев А. И. Политология. Политическая теория. Полити-ческие технологии: Учебник для вузов. - М.: Аспект Пресс, 2000. - 560 с.

Сорокин П. А. Человек. Общество. Цивилизация. - М.: Полит-издат, 1992. - 544 с.

Тарле Е. Политика. История территориальных захватов: XV - XX века. - М.: ЭКСМО-Пресс, 2001. - 800 с.

Фарукшин М. Х. Политическая система общества // Социаль-но-политические науки. - 1991. - № 5. - С. 68.

Филатова М. Н., Светенко А.С. Политология. - М., 1996. - С. 36.

Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. - М.: Республика, 1994. - 447 с. - (Мыслители ХХ века).

Фромм Э. Бегство от свободы / Пер. с англ. - М.: Прогресс, 1995. - 256 с.

Хайек Ф. А. Дорога к рабству / Пер. с англ. - М.: Экономика, 1992. - 176 с.

Хайек Ф. А. Познание, конкуренция и свобода. Антология сочинений / Пер., сост. С. Мальцевой. - СПб.: Пневма, 1999. - 288 с.

Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ в. / Пер. с англ. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2003. - 368 с.

Хантингтон С. Столкновение цивилизаций // Полис. - 1994. - № 1.

Херманн М. Дж. Стили лидерства в формировании внешней политики // Полис. - 1991. - № 1. - С. 91 - 98.

Холод В. В. Лекції з політології: Навчальний посібник. - Суми: Видавництво “Університетська книга”, 2001. - 360 с.

Шапиро И. Переосмысливая теорию демократии в свете современной политики // Полис. - 2001. - № 3. - 6 - 15; № 4. - С. 27 - 36; № 5. - С. 54 - 64.

Шмитт К. Политическая теология / Пер. с нем. - М.: КАНОН-пресс-Ц, 2000. - 336 с.

Шмитт К. Понятие политического // Вопросы социологии. - 1992. - № 1. - Т. 1.

Штраус Л. Введение в политическую философию / Пер. с англ. - М.: Логос, Праксис, 2000. - 364 с.

Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование общества: сравнительное изучение цивилизаций / Пер. с англ. - М.: Аспект Пресс, 1999. - 416 с.

Milgrem S. Obedience to Authority: An Experimental View N.Y. Harper & Row, 1974. - 266 р.

Political Psychology. Contemporary Problems and Issues / Ed. M. G. Hermann. S.-Francisco; L., 1986. - 360 р.

Tvеrsky A., Kahneman А. The framing of Decisions and the Psychology of Chaise // Science. - 1981. - 221 (January 31). - Р. 453 - 458.

Winter D., Herman M., Vaintraub W., Walker S. The Leader as a projective scene //Political Psychology. 1991. V. 12. № 2.

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

ПОЛІТОЛОГІЯ

для студентів усіх спеціальностей

усіх форм навчання

Укладачі:

Кузь Олег Миколайович

Брунько Петро Володимирович

Вихрова Вікторія Іванівна

Дзіндра Лідія Федорівна

Дубровська Ілаїда Михайлівна

Жеребятнікова Ірина Володимирівна

Зубрєва Надія Володимирівна

Сахань Олена Миколаївна

Відповідальний за випуск Кузь О.М.

Редактор Демченко Н.І.

Коректор Бриль В.О.

План 2004 р. Поз. № 17 - П

Підп. до друку Формат 60х90/16.

Папір ТАТRА. Друк Piso.

Ум.-друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж прим. Зам. № Безкоштовно.

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб'єктів видавничої справи Дк № 481 від 13.06.2001 р.

Видавець і виготівник - видавництво ХДЕУ, 61001, м. Харків, пр. Леніна, 9а

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20


© 2010 BANKS OF РЕФЕРАТ